Село Ольгополь (Графське)

    На березі тихої степової річки Громоклія, на межі Кіровоградської та Миколаївської  областей, розкинулося мальовниче село Ольгополь.  На околицях села  знайдено знаряддя праці епохи бронзи (II тисячоліття до н. е. )

   Перша писемна згадка про село Ольгополь датується  1772 роком. Село було засноване після закінчення російсько-турецької війни і вигнання турків з території сучасної Миколаївської області . Після цього набіги ворогів на наші землі припинилися.

   Першим поміщиком села Ольгополь  був французький емігрант граф де - Вітте , який перейшов на службу в Росію . За відмінну службу російському цареві , граф отримав ділянку землі в 12 тисяч десятин між річками Інгул та Громоклія, на якій і заснував село як кріпосне поселення.

   Перша назва  поселення була Девіттовка . В 1800 році на топографічних, географічних мапах і в державних документах село позначалось під назвою Графське. Графиня де – Вітте, розійшовшись з графом ,вийшла заміж за графа Потоцького . Вся ділянка землі залишилась за графинею . В 1805 -1807 рр. вона змінила назву села на Ольгополь , на честь своєї доньки Ольги. В 1808 році будується дерев’яна церква, домова. В 1832 році графинею Потоцькою було збудовано замість дерев’яної церкви , кам’яну. (Була зруйнована в 1967 році). В 1911 році біля церкви було побудовано дзвіницю. 

 Церква зруйнована в 1967 році.

В селі діяла церковно – приходська школа.

  В Ольгополі була поштова станція, яка мала назву Максимівка . Дістала станція назву від прізвище першого ямщика Максимова , який возив кіньми людей у волость. 

Будинок  волостної управи.        

Церковно-приходська школа.

       На той час Ольгополь був містечком та волостним центром,  повіт був Єлисаветградський , а губернія Херсоньська . В середині XIX ст.. в Ольгопль переселили жителів села Мечеславки Єлисаветградського повіту .

   Ольгополь мало зручне географічне положення, знаходилось на головному шляху, і тому в селі були приміщення волостної управи, де знаходився писар, а також приміщення де могли відпочивати люди, які подорожували.     Траплялося , коли шляхом арештантів , то вони ночували в Ольгополі . Шлях називався «царський тракт».

   Праворуч від млина, в сторону села Возсіятське не дозволяли будувати поганенькі будинки , а тільки будувалися будинки вкриті залізом, черепицею, тому що, там проживали багатії.

   В Ольгопольську волость входили такі села:

  1.    Ольгополь.

  2.    Базилева.

  3.    Василівка.

  4.    Малодворянка.

  5.    Сакино.

  6.    Софіївка.

  7.    Карачиново .

   На волость припадало  67 тисяч десятин землі. Із них 54 тисячі поміщикам і куркулям, а решта селянам.

   Селянам м. Ольгополь належало 1200 десятин землі. Церкві належало 120 десятин .

       Поміщики ,яким належали  землі в м. Ольгополь

1.    Дурилін.

2.    Яворський.

3.    Ушаков.

4.    Люц(німець).

5.    Кун(німець).

6.    Дудник.

7.    Ковальов.

8.    Граф Остен-Сакен.

  В селі  Базилево проживав поміщик Значко-Яворський, в сторону де нині знаходиться село Майське проживав поміщик Кун. Де село Березнугувате займав землі поміщик Олександр Ушаков , а поруч в селі Миролюбівці проживав поміщик Федір Люц. Нижче села Ольгополь , як їхати до села Возсіятське жила поміщиця Ковальова. В селі Сакено (Приют) проживав граф Остен-Сакен та його дочка, яка пізніше виїде до Франції.

Землі Базилевського поміщика межували з землями Бронштейна Давида – батька Льва (Лейби) Троцького,який з Леніним зробили революцію в царській Росії . Після 1861 року навколишні землі (п’ять  тисяч десятин) разом з селом Ольгополь у графині Софії Шувалової купив купець 1 – ї гільдії Дурилін Сидір Харлампійович. В Ольгополі Дуриліним було побудовано пивоварний завод , який проіснував до 1920 року. Є свідчення , що місцеве пиво Сидір Харлампійович продавав у  столиці Російскої імперії місті Санкт-Петербурзі .

Дурилін Сидір Харлампійович мав чотирьох синів: Андрія, Михайла, Олександра та Василя. Після смерті дружини Пелагеї, купець вдруге одружується і від другого шлюбу має три  доньки: Олександру, Катерину, Варвару.

     В 1875 році Дурилін засновує хутір Пелагеївку і називає на честь своєї дружини .

В 1890 році Сидір Харлампійович  ділить свої маєтки між дітьми . Село Ольгополь залишає старшому сину Василю, Андрію і Михайлу – Пелагеївку, а Олександру село Дутчино під  Херсоном. До Жовтневої революції село у народі звалося Графським, а по документам – Ольгополь. Андрій і Михайло не одружуються.  В 1897 році на згадку в пам'ять про свою матір будують в Палагеївці церкву.

   Василь з дружиною і дітьми проживає в селі Ольгополь до самої революції, а потім виїжджає .  У Василя було троє синів : Жорж, Микола то Сидір.В 1890 році Сидір Харлампійович  ділить свої маєтки між дітьми . Село Ольгополь залишає старшому сину Василю, Андрію і Михайлу – Пелагеївку, а Олександру село Дутчино під  Херсоном. До Жовтневої революції село у народі звалося Графським, а по документам – Ольгополь. Андрій і Михайло не одружуються.  В 1897 році на згадку в пам'ять про свою матір будують в Палагеївці церкву.

   Василь з дружиною і дітьми проживає в селі Ольгополь до самої революції, а потім виїжджає .  У Василя було троє синів : Жорж, Микола то Сидір.

Родина Дуриліних.

За час свого дореволюційного існування село кілька разів переходило з рук у руки до багатіїв. Але зі зміною «господаря» не приходило полегшення для жителів села. Кожен багатій, граф то був чи купець, нещадно  експлуатував працю селян.

  З встановленням  в 1918 році радянської влади в Ольгополі було створено ТСОЗ, де першим головою був Павло Дек.

  З часом на місці ТСОЗа існував колгосп «Нове життя» - велике і заможне господарство. За господарством було закріплено 4893 га  сільськогосподарських угідь, в тому числі  3879 га орних земель.  В господарстві вирощували зернові та технічні культури , було розвинене м'ясо – молочне тваринництво.  Діяв млин , олійня, пекарня. За успіх в розвитку сільськогосподарського виробництва  51 передовик колгоспу був нагороджений орденами та медалями СРСР , в тому числі орденом Трудового Червоного Прапора – голова колгоспу Ф. П. Сокур  та тракторист А. Ю. Поволя. Наприкінці  XX  століття колективне  господарство  « Нове життя» перестало  існувати.

 В 1969 році в селі Ольгополь було побудовано восьмирічну школу, яка була в 1985 році реорганізована в середню.

    Перші першокласники навчального закладу – діти 1962 року народження . Першими випускниками були учні 1955 року народження .

Визначні місця Ольгопольської сільської ради

Чайчина могила.

      Як  і кожне село  , Ольгополь має цікаву легенду. Це було в 30-ті роки минулого століття, в ті часи, коли розоряли Божі церкви. Дійшла черга і до церкви графів Остен- Сакенів в Ольгополі. Під церквою знаходився мурований сімейний графський склеп. Серед гробів, що в ньому стояли, один особливо виділявся – кований ящик, дуже вже не звичний для сільської місцевості.

Колгоспне начальство вирішило використати цей ящик для господарських потреб. Вивезли його за село, подалі. А тільки як його відкрити? Ніхто зі селян не наважувався це зробити. І все ж знайшовся сміливець. Чайка – прізвище його було.

        -         Давайте я його відкрию!

    Довго возитися не прийшлося – кришка з графської домовини легко піддалася і піднялася… І раптом всі завмерли: разом з кришкою з гробу встав у весь зріст, у парадній формі, з шаблею на боку - сам старий граф…Від жаху в усіх охололо у грудях та тривало це одну якусь мить, після цього граф упав і розсипався на порох…Разом з графом упав і Чайка, раптом на очах у громади посивіли і мертвий.

     Не минув кари божої! – рознеслося по натовпу.

    Поховали їх разом, а могилу за селом стали відтоді звати Чайчиною. Кованим ящиком років десять возили силос на колгоспні ферми. А куди він після цього дівся, ніхто не пам’ятає.

Пам’ятник загиблим воїнам.

В роки Великої Вітчизняної війни воювали з ворогом 132 місцевих жителів , 79 з них віддали життя в боротьбі за свободу та незалежність Вітчизни , 66 удостоєні нагород.

    На братській могилі воїнів , полеглих  при звільненні  села від німецько – фашистських загарбників , збудований пам’ятник . 

Братська  могила  – 8 воїнів.

1.Гончар Полікарп  Піменович ,  1911 року народження , село Оловщина   Новомосковського  району Дніпропетровської  області. Рядовий. Помер від ран 19.03.44 року.

2. П’ятов Микола   Васильович. Капітан.  Загинув в бою в березні 1944 року .

3.Тургасай Федір Дмитрович. Рядовий. Помер від ран 05.08.1941 року. Імена інших  5 бійців не встановлено. 

В честь односельців , які загинули смертю хоробрих на фронтах  Великої Вітчизняної війни встановлено меморіальний комплекс.

Меморіальний комплекс 

Могила Жука Миколи Володимировича.

В селі Весело –Олександрівці червоними  слідопитами в 70-х роках  XX століття було знайдено могилу невідомого солдата , який загинув під час Великої Вітчизняної війни звільняючи нашу місцевість в березні 1944 року.

    Багато бесід провели учні з старожилами села , які й розповіли про смерть бійця Радянської Армії. Піонери провели велику пошукову роботу і нарешті, вдалося розшукати рідних  капітана Миколи Володимировича Жука. Вони проживали в Чернігівській області Щорсівського району в селі Петрівка. Листуючись з рідними піонери повідомили, що взяли шефство над могилою їхнього сина та брата. Неодноразово надсилали телеграми, листи та посилки з подарунками. Учні нашої школи продовжують ці традиції , й надалі доглядають за могилою воїна.

Річка Громоклія

     Біля села Ольгополь знаходиться мальовнича річка Громоклія.  Археологи встановили, що заселення берегів Громоклії розпочалося ще в епоху  пізнього палеоліту, тобто 15 тисяч років тому.

      Тут залишили свої поховання кельти, сармати, скіфи, кіммерійці,  ймовірно жили  греки, кочували  ногайці та інші племена .

     Гідронім Громоклія  фонетично змінили. За часів угрів річку називали так: Аргамаклея.  Аргамаки – це коні цінної породи., яких угри пасли долиною цієї річки. Згодом турки – османи – завойовники  причорноморського степу -  назву залишили,трохи змінивши на свій смак: Аргамакли(Гарний кінь) і заснували на  правому березі річки селище: Аргамакли  - сарай.

     У письмовій  пораді  подорожнім 1774 р. йдеться про шлях і переправу «… через реки  Солёную и Еланец… на Аргамакли – сарай», а також, що : «Сарай – по татарськи разуметь дворець или домь, а по речке  при нёмь текущей  Аргамаклы зовётся, а от русских речка прозвана Грамоклея». В українській мові зустрічаемо слово «Громак» із значенням «Баский кінь».

      Відомо,  що ще в минулому столітті на Громоклії дійсно водилися коні . Також історія знає, що востаннє табунець диких коней бачили в 1866 році (чисельністю 6 голів) у віковічній тирсі Херсонської губернії, у заградівському степу князя Кочубея.  Це засвідчує І.Шатилов  в книзі «Сообщение  о тарпанах » , виданої в 1884 р.

Французький інженер Боплан який приїжджав через Дике поле на Січ , через яке саме і протікала Громоклія  у своєму щоденнику писав : « Вони (тобто тарпани ) ходили табунами по 50-60 голів і часто змушували нас братися за зброю: здалеку ми приймали їх за татарську кінноту. Зрештою, дикі коні не придатні ні до якої роботи, й хоча лошат можна приручити , вони також не здатні ні до чого, хіба що для їжі …»

      З іменем Громоклії пов’язано чимало подій часів громадянської війни та Великої Вітчизняної . В люті січневі морози 1920 року на її берегах билися з денікінцями бійці Червоної  дивізії  І . Є . Якіра , кавалеристи  Г.І. Котовського.

      В серпні 1941 року тут прославилась рота політбійців 130-ї стрілецької  дивізії. Загін « комісарів» як називали цю роту фашисти, зустрівся в степу з колоною ворожої мотопіхоти та танків . Противник мав перевагу в 10 разів , але політбійці не здригнулись, прийняли бій. В запеклій боротьбі вони знищили близько 200 гітлерівців . Але сили були надто нерівні . Всі бійці полягли смертю хоробрих… « Рота зникла безвісти»- читаємо офіційне донесення в архівних документах.

      Багата Громоклія  і героїкою  весни 1944 року. На її берегах навколо Возсіятського, Ольгополя йшли бої особливо тяжкі. Противник  наполегливо чіплявся за річку.

     Три доби , день за днем , не затихали бої на Громоклії . Три доби безперервно гриміли  гармати . Але, нарешті на Громоклії наступила розв’язка.  Частини 46-ї армії генерала М.Н. Шарохіна , III-го Українського фронту розпочали наступ.

     В журналі бойових дій генерала Шарохіна читаємо такий запис « 16 березня 1944 року 10-та гвардійська повітрянодесантна дивізія наступає  з рубежа Ольгополь-Гоголівка.  … 15– та гвардійська стрілецька дивізія оволоділа населеним пунктом Возсіятське.

      На згадку про велику перемогу 46-ї армії на берегах Громоклії, південно – західніше с. Возсіятського, правіше дороги на насипаному пагорбі, встановлено 76 –мм гармату –символ ратного подвигу цілого загальновійськового з’єднання.